Росія регулярно заявляє про готовність завершити війну проти України дипломатичним шляхом. Але якщо порівняти умови Кремля за останні п’ять років, виникає закономірне питання: Москва шукає компроміс чи намагається отримати за столом переговорів те, чого не змогла повністю досягти військовою силою?
У грудні 2021 року російське керівництво вимагало від НАТО відмовитися від подальшого розширення. У березні 2022-го Кремль говорив про нейтралітет України, Крим і статус Донбасу. У червні 2024 року Путін висунув територіальні умови, які охоплювали вже чотири українські області. А в червні 2025-го Москва офіційно представила цілий перелік політичних, військових та економічних вимог.
Станом на 29 жовтня 2026 року Росія знову готується до можливих переговорів за посередництва США. Тепер Путін говорить про гарантії безпеки не лише для України та РФ, а й для всієї Європи. Проте ключові суперечності залишаються.
Щоб зрозуміти, чого Кремль хоче від мирних переговорів, потрібно простежити не окремі заяви російських посадовців, а всю еволюцію офіційних вимог. Вона показує, які умови повторюються роками, що змінилося після захоплення українських територій і чому домовитися досі не вдалося.
Грудень 2021 року: Кремль висуває вимоги ще до вторгнення
Початок нинішньої переговорної історії варто шукати ще до 24 лютого 2022 року. На той момент Росія вже зосереджувала війська біля українських кордонів, але формально її головні вимоги були адресовані США та Північноатлантичному альянсу.
17 грудня 2021 року Міністерство закордонних справ РФ оприлюднило проєкти договорів про гарантії безпеки. Москва запропонувала Вашингтону та НАТО переглянути принципи європейської безпеки, сформовані після завершення холодної війни.
Серед основних вимог були:
- Юридичні гарантії нерозширення НАТО, зокрема невступу України до Альянсу.
- Обмеження військової діяльності НАТО на території України та в інших регіонах, які Москва вважала чутливими для своєї безпеки.
- Обмеження розміщення певних видів озброєнь і військових сил поблизу Росії.
- Фактичний перегляд військової присутності Альянсу, сформованої після 1997 року.
Це були вимоги не лише щодо України. Росія пропонувала змінити правила безпеки на значній частині європейського континенту.
США та НАТО в січні 2022 року відхилили вимогу закрити Україні перспективу членства, хоча висловлювали готовність обговорювати окремі заходи контролю над озброєннями та зниження військових ризиків.
Аналітичний висновок із цього етапу: Кремль ще до повномасштабного вторгнення розглядав українське питання як частину ширших переговорів із Заходом про вплив і правила безпеки в Європі. Такий підхід зберігся і в наступні роки.
Лютий — березень 2022 року: нейтралітет, Крим і Донбас
24 лютого 2022 року Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Путін обґрунтовував його необхідністю «демілітаризації» та «денацифікації» України — формулюваннями, яким Москва не надала однозначного міжнародно-правового визначення.
Ці поняття були політичними вимогами російського керівництва, а не встановленими фактами щодо української держави.
Перші прямі переговори відбулися 28 лютого в Білорусі. Після кількох раундів 7 березня речник Кремля Дмитро Пєсков в інтерв’ю Reuters конкретизував умови, за виконання яких Росія нібито була готова припинити військові дії.
Тоді Москва вимагала:
- Закріплення нейтрального та позаблокового статусу України в Конституції.
- Визнання Криму російською територією.
- Визнання незалежності так званих ДНР і ЛНР.
- Припинення українських військових дій.
Територіальна частина цих умов відрізнялася від майбутніх вимог Кремля. У березні 2022 року Росія ще не оголосила про анексію Запорізької та Херсонської областей.
Однак навіть тодішня пропозиція означала, що Україна мала б змінити зовнішньополітичний курс і погодитися з наслідками російської окупації.
29 березня — квітень 2022 року: про що домовлялися в Стамбулі
29 березня 2022 року українська та російська делегації зустрілися в Стамбулі. Цей етап часто згадують як момент, коли сторони нібито були близькі до завершення війни.
Насправді переговори просунулися до обговорення рамкових принципів і проєктів документів, але остаточної мирної угоди не існувало. Після очної зустрічі сторони продовжували обмінюватися текстами приблизно до середини квітня.
Україна розглядала можливість постійного нейтрального статусу в обмін на міжнародні гарантії безпеки. Передбачалося, що держави-гаранти братимуть на себе зобов’язання допомогти Україні у випадку нового нападу.
Саме тут виникли фундаментальні розбіжності. За документами, які згодом вивчали журналісти та дослідники, Росія прагнула отримати право впливати на механізм застосування гарантій. Це могло фактично дозволити Москві блокувати допомогу Україні в разі нового нападу.
Не менш гострою була суперечка про чисельність української армії. Згідно з оприлюдненими проєктами, Київ пропонував граничну чисельність ЗСУ на рівні 250 тисяч військовослужбовців. Російська сторона наполягала на 85 тисячах. Сторони також розходилися щодо кількості танків та дальності ракетного озброєння.
Тобто навіть за можливого компромісу щодо НАТО залишалося питання: чи зможе Україна самостійно захищатися після укладення угоди?
Чому переговори 2022 року зірвалися
Єдиної причини припинення переговорів немає. У квітні 2022 року російські війська відступили з півночі України, світ отримав свідчення масових убивств цивільних у Бучі, а політична та військова ситуація суттєво змінилася.
Україна отримувала дедалі більшу військову підтримку партнерів. Одночасно сторони не змогли узгодити чисельність ЗСУ, механізм гарантій безпеки та низку інших питань.
Тому поширене твердження, що навесні 2022 року існував повністю погоджений мирний договір, який залишалося лише підписати, не відповідає змісту оприлюднених переговорних матеріалів.
Досягнення попередніх домовленостей щодо окремих принципів не означає узгодження остаточного документа. Особливо коли невирішеними залишаються території та механізми захисту від повторного вторгнення.
Вересень 2022 року: анексії змінюють територіальні вимоги
30 вересня 2022 року Росія оголосила про включення до свого складу Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей України після організованих на окупованих територіях голосувань.
Генеральна Асамблея ООН у жовтні засудила спробу анексії та підтвердила суверенітет і територіальну цілісність України. Міжнародно визнані кордони України внаслідок російських заяв не змінилися.
Але політична позиція Кремля змінилася суттєво. Росія тепер заявляла права на чотири області в їхніх адміністративних межах, хоча не контролювала всю їхню територію.
Це створило нову основу для майбутніх переговорних вимог. Москва почала подавати відмову України від власних територій як визнання нібито нових політичних реалій.
Саме після цього територіальний компонент російської позиції став значно ширшим, ніж під час переговорів у березні 2022 року.
14 червня 2024 року: Путін вимагає вивести ЗСУ з чотирьох областей
Один із найчіткіших переліків умов Кремль оголосив 14 червня 2024 року. Виступаючи перед керівництвом російського Міністерства закордонних справ, Путін заявив, що готовий наказати припинити вогонь і почати переговори за виконання двох початкових умов.
Перша — Україна повинна офіційно відмовитися від вступу до НАТО. Друга — українські війська мають повністю залишити Донецьку, Луганську, Запорізьку та Херсонську області.
Ішлося про всю територію чотирьох областей у їхніх адміністративних межах, а не лише про землі, фактично захоплені російською армією.
Отже, Москва пропонувала Києву відступити навіть із тих населених пунктів, які російські війська не змогли окупувати.
Крім цього, Путін говорив про нейтральний і без’ядерний статус України, її «демілітаризацію», «денацифікацію», захист прав російськомовних і скасування санкцій проти Росії.
Тут відбулася показова зміна. Якщо в березні 2022 року територіальні вимоги Кремля концентрувалися на Криму та статусі утворень у Донбасі, то в червні 2024-го Москва вже вимагала фактичної передачі значно більшої території як передумови припинення вогню.
Україна відкинула ці умови, оскільки їх виконання означало б відступ зі своєї міжнародно визнаної території без гарантій того, що Росія не висуне нових вимог у майбутньому.
Березень — червень 2025 року: повернення переговорів і новий меморандум
Після повернення Дональда Трампа до Білого дому на початку 2025 року Вашингтон активізував спроби організувати переговори між Україною та Росією.
У березні 2025 року Україна погодилася на запропоноване США 30-денне припинення вогню за умови відповідного рішення Росії. Кремль не прийняв безумовну пропозицію, висунувши додаткові застереження.
У травні сторони відновили прямі контакти в Стамбулі. А 2 червня 2025 року російська делегація представила документ із власними принципами врегулювання та умовами припинення вогню.
Це був уже не набір коротких політичних заяв. Російський меморандум містив детальну конструкцію майбутньої угоди, яка зачіпала території, оборону, державне управління та економічні відносини.
Що Росія вимагала в червні 2025 року
За матеріалами Reuters і аналізом польського Центру східних досліджень OSW, російська сторона запропонувала такі основні умови:
- Міжнародно-правове визнання Криму та чотирьох інших українських областей частиною Росії.
- Повне виведення українських військ із територій, на які претендує Москва.
- Закріплення нейтралітету України та відмови від вступу до військових союзів.
- Заборону іноземної військової присутності та розміщення іноземної військової інфраструктури в Україні.
- Обмеження чисельності, структури та озброєння Збройних сил України.
- Припинення або обмеження іноземної військової допомоги за одним із запропонованих сценаріїв перемир’я.
- Врегулювання питань російської мови, діяльності релігійних організацій і політичних сил відповідно до вимог Москви.
- Скасування взаємних санкцій, відновлення економічних зв’язків і транзиту російського газу через Україну.
- Взаємну відмову від претензій щодо збитків, завданих війною.
Росія також представила два варіанти умов припинення вогню. Перший передбачав виведення українських військ із чотирьох областей. Другий містив ширший перелік заходів, зокрема зупинення мобілізації, початок демобілізації, обмеження пересування військ і припинення іноземної військової підтримки.
Документ передбачав проведення українських виборів протягом 100 днів після скасування воєнного стану. Російська сторона також порушувала питання політичної амністії та зміни окремих норм українського законодавства.
Важливо розуміти: це були вимоги Росії, а не погоджені Україною положення мирного договору.
Що змінилося у вимогах Кремля з 2022 до 2025 року
Порівняння документів показує, що частина російських цілей залишалася практично незмінною. Москва послідовно виступала проти вступу України до НАТО й прагнула обмежити її оборонні можливості.
Але з часом Кремль дедалі детальніше формулював вимоги щодо внутрішньої політики України, її армії, міжнародних гарантій і економічних відносин.
Можна виділити чотири основні зміни:
- Територіальні вимоги розширилися: від Криму та Донбасу до претензій на повні адміністративні межі чотирьох областей.
- Питання нейтралітету доповнили детальними обмеженнями військового потенціалу України.
- Кремль почав включати до мирних умов дедалі більше питань українського законодавства, виборів та внутрішньої політики.
- Економічні умови — санкції, транзит газу та відновлення співпраці — стали окремою частиною переговорного пакета.
За змістом ці вимоги виходять далеко за межі простого припинення бойових дій. Вони передбачають зміну правил, за якими Україна ухвалюватиме майбутні рішення у сфері оборони та зовнішньої політики.
Вересень — жовтень 2026 року: мирні заяви без оголошеної відмови від територіальних претензій
25 вересня 2026 року Путін заявив, що всі пропозиції щодо врегулювання війни залишаються на столі, але Росія оцінюватиме їх із позиції власних інтересів. Він також говорив про готовність поновити переговори.
21 жовтня відбулася зустріч Путіна зі спеціальним представником президента США Стівом Віткоффом. Після неї російська сторона підтвердила принципову готовність повернутися до тристороннього формату за участю України та США.
22 жовтня Путін у телевізійному виступі заявив, що метою майбутніх переговорів мають бути довгострокові гарантії безпеки для Росії, України та ширшого європейського простору. За його словами, Москва прагне остаточного врегулювання, а не короткочасного перемир’я.
Водночас російський президент знову посилався на власне трактування історії Донбасу й обґрунтовував територіальні претензії результатами організованих Росією голосувань на окупованих землях.
Отже, змінилася дипломатична риторика та акцент на ширших безпекових домовленостях. Проте публічного рішення Кремля відмовитися від основних територіальних вимог не було.
Чи відбудуться переговори в листопаді
За повідомленнями американських та українських джерел, наступний раунд тристоронніх консультацій розглядають на початок або середину листопада 2026 року. Серед можливих місць проведення називають Абу-Дабі.
Однак 28 жовтня помічник Путіна Юрій Ушаков заявив, що дата нової зустрічі ще не запропонована Москвою. На графік можуть вплинути ситуація на Близькому Сході, події на фронті та інші міжнародні обставини.
Тому говорити про остаточно узгоджену дату поки передчасно. Сам факт підготовки консультацій також не означає, що сторони зблизили позиції щодо територій або механізмів гарантування безпеки.
Чого Кремль насправді хоче від переговорів: п’ять основних цілей
Публічні документи та заяви дозволяють визначити основні напрями російських вимог. Їхні можливі стратегічні мотиви — предмет аналізу, а не підтверджені свідчення про закриті рішення Кремля.
1. Закріпити територіальні здобутки
Найочевидніша мета, яку демонструють офіційні вимоги, — домогтися визнання російського контролю над захопленими українськими територіями.
При цьому Москва прагне не лише зберегти фактично окуповані райони, а й отримати території, які її війська не контролюють. Саме це відрізняє пропозиції Кремля від домовленості про припинення вогню вздовж поточної лінії фронту.
Юридичне визнання анексій означало б значно більше, ніж тимчасове припинення бойових дій. Воно зачіпало б принцип територіальної цілісності держав і створювало б наслідки для всієї системи міжнародної безпеки.
2. Обмежити військову самостійність України
Нейтралітет і обмеження української армії проходять через більшість російських пропозицій від початку повномасштабного вторгнення.
Для Москви це означало б зменшення можливостей України отримувати іноземну військову підтримку та інтегруватися до західних оборонних структур. Для Києва такі умови створюють питання про здатність захиститися від можливого повторного нападу.
Особливо суперечливим є поєднання вимоги скоротити українські оборонні можливості з відсутністю узгодженого механізму, який гарантовано спрацює у випадку нової агресії.
3. Отримати вплив на внутрішні рішення України
Російські вимоги щодо мови, релігійних організацій, законодавства та проведення виборів свідчать, що Кремль прагне включити внутрішньополітичні питання України до міжнародного переговорного пакета.
Це виходить за межі традиційних домовленостей про відведення військ і припинення вогню. Подібні вимоги можуть впливати на роботу українських державних інституцій після завершення війни.
Водночас сам факт обговорення цих питань не означає, що українська сторона погоджується надати Росії право визначати її внутрішню політику.
4. Домогтися послаблення санкцій та економічних обмежень
До 2025 року відновлення економічних зв’язків уже стало формалізованою частиною російських переговорних пропозицій.
Скасування санкцій, відновлення експорту, транзиту енергоресурсів і доступу до іноземних ринків потенційно поліпшили б умови для російської економіки.
У 2026 році повідомлення про можливі економічні домовленості між Вашингтоном і Москвою додали цьому напряму нової ваги. Але економічні проєкти, які обговорюють посередники, не слід плутати з підписаними мирними угодами.
5. Перетворити переговори про Україну на переговори про Європу
Це найстійкіший елемент російського підходу. Від проєктів договорів грудня 2021 року до заяв Путіна в жовтні 2026-го Москва постійно пов’язує війну з питаннями загальноєвропейської безпеки.
Аналітично це можна розглядати як прагнення отримати вплив не лише на майбутній статус України, а й на принципи взаємодії Росії із США та НАТО.
Водночас європейські держави мають власні безпекові інтереси й не зобов’язані погоджуватися на домовленості, укладені без їхньої участі.
Чому Москва не погоджується просто припинити вогонь
Різниця між припиненням вогню та мирною угодою має принципове значення.
Припинення вогню може зупинити бойові дії без негайного врегулювання всіх територіальних і політичних суперечностей. Повноцінна мирна угода, навпаки, повинна визначити тривалі правила відносин між сторонами.
Кремль неодноразово заявляв, що короткострокова пауза не усуває так званих першопричин конфлікту. Російське керівництво використовує це формулювання для обґрунтування своїх вимог щодо НАТО, територій і військового потенціалу України.
З аналітичної точки зору така позиція має і переговорний наслідок: Москва намагається пов’язати негайне припинення бойових дій із попереднім виконанням значної частини своїх політичних умов.
Для України логіка інша. Київ розглядає припинення бойових дій як можливий крок до переговорів, але не погоджується спочатку відмовлятися від територій чи оборонних можливостей.
Саме різна послідовність кроків залишається однією з перешкод: Росія хоче отримати визначені поступки як умову припинення війни, тоді як Україна прагне гарантій, що припинення вогню не стане лише паузою перед новою атакою.
Чи можуть вимоги Росії знову змінитися
Історія переговорів демонструє, що російська позиція не є повністю незмінною. Змінювалися територіальні формулювання, ступінь деталізації політичних вимог і пропонована послідовність дипломатичних кроків.
Але ключові напрямки залишалися: відмова України від НАТО, обмеження її оборонної самостійності та визнання територіальних претензій Москви.
Це дозволяє зробити обережний висновок: Кремль може коригувати форму переговорних пропозицій залежно від ситуації на фронті й міжнародного тиску, не відмовляючись від базових цілей.
Чи погодиться Росія на суттєве пом’якшення цих умов у майбутньому, достовірно передбачити неможливо. Публічних підтверджень такого рішення станом на кінець жовтня 2026 року немає.
Що має показати наступний раунд мирних переговорів
Для оцінки можливого прогресу важливо стежити не тільки за фактом зустрічі делегацій або кількістю заяв про готовність до діалогу.
Значно більше скажуть конкретні рішення:
- Чи погоджується Москва на припинення вогню без попереднього виведення ЗСУ з українських територій.
- Чи змінює Росія вимогу міжнародного визнання окупованих земель.
- Чи допускає Кремль дієві гарантії безпеки Україні без російського права їх блокувати.
- Чи готові сторони визначити механізм контролю за припиненням бойових дій.
- Чи пов’язуються можливі санкційні послаблення з конкретними, перевірюваними діями Росії.
- Чи беруть повноцінну участь Україна та європейські партнери в обговоренні рішень, які безпосередньо стосуються їхньої безпеки.
Якщо ці питання залишаться без відповіді, навіть новий раунд переговорів може завершитися домовленостями лише щодо окремих гуманітарних або технічних заходів.
Такі результати теж можуть мати практичну цінність. Обміни полоненими, повернення цивільних та обмеження ударів по певних об’єктах здатні зменшувати людські втрати. Але їх не слід ототожнювати з остаточним політичним урегулюванням.
Висновок: Кремль прагне не просто припинення війни, а зміни її політичних результатів
Аналіз російських заяв за 2021–2026 роки показує послідовну лінію. Спочатку Москва вимагала від Заходу перегляду безпекових домовленостей. Після вторгнення почала висувати прямі вимоги до українського суверенітету та територіального устрою. Пізніше розширила їх до детального переліку військових, політичних та економічних умов.
Тому вимоги Росії для миру не обмежуються припиненням стрілянини чи фіксацією нинішньої лінії фронту. Вони стосуються того, які території контролюватиме Україна, які оборонні союзи зможе обирати, яку армію матиме та наскільки самостійно ухвалюватиме рішення після війни.
На підставі публічних документів можна зробити висновок, що Кремль прагне закріпити частину результатів воєнного вторгнення політичними та юридичними домовленостями. Водночас достеменно встановити всі внутрішні мотиви російського керівництва за відкритими джерелами неможливо.
Для реального миру потрібна не лише готовність сісти за стіл переговорів, а й узгодження умов, які сторони зможуть виконувати та контролювати. Поки ж головна суперечність залишається незмінною: Росія наполягає на територіальних та безпекових поступках, які Україна вважає загрозою власному суверенітету.
Саме тому найближчі переговори слід оцінювати за зміною конкретних позицій, а не за дипломатичними формулюваннями. Досвід попередніх років показує: оголосити готовність до миру значно простіше, ніж погодитися на умови, які зроблять його стійким.
Матеріал підготовлено станом на 29 жовтня 2026 року. Переговорні позиції та плани міжнародних зустрічей можуть змінюватися.
Джерела: Cambridge Initiative on Peace Settlements — хронологія переговорів; Radio Free Europe/Radio Liberty — історія мирних переговорів; Reuters — вимоги Кремля від 7 березня 2022 року; Reuters — документи Стамбульських переговорів 2022 року; Заява Путіна від 14 червня 2024 року; OSW — аналіз російського меморандуму від 2 червня 2025 року; Reuters — умови Росії на переговорах у Стамбулі; Reuters — позиція Путіна від 22 жовтня 2026 року; Reuters — заява Кремля про наступний раунд переговорів, 28 жовтня 2026 року.
