В Одесі розгорівся скандал навколо чоловіка з порушенням зору, якого, за його заявою, примусово доставили до територіального центру комплектування та утримували майже п’ять діб. Історія виглядає особливо суперечливою через одну обставину: ще до інциденту чоловік отримав судове рішення, яке визнавало протиправними дії ТЦК щодо його розшуку та військового обліку.
Події відбулися ще в березні 2026 року, проте широкого розголосу набули наприкінці жовтня, коли журналісти звернули увагу на нову судову ухвалу. 19 жовтня Пересипський районний суд Одеси зобов’язав Державне бюро розслідувань зареєструвати заяву чоловіка про можливі кримінальні правопорушення.
Ця історія порушує одразу кілька питань. Чому особа, яку раніше виключили з військового обліку, знову опинилася в реєстрі? Як могло статися примусове доставлення після рішення адміністративного суду? І найголовніше — хто повинен відповідати, якщо законні мобілізаційні заходи перетворюються на можливе незаконне обмеження свободи?
Як почалася історія незрячого одесита
За матеріалами судових проваджень, на які посилаються українські медіа, чоловік із дитинства мав серйозні порушення зору. У 1994 році він отримав посвідчення про приписку до призовної дільниці, а згодом неодноразово проходив процедури, пов’язані з військовим обліком.
У жовтні 2020 року та лютому 2023 року його виключали з військового обліку за станом здоров’я. Заявник пов’язує ці рішення зі сліпотою. На підтвердження свого статусу він посилався на військово-облікові документи та довідку військово-лікарської комісії від 22 лютого 2023 року.
Влітку 2024 року чоловік уточнив персональні дані. Станом на 31 липня застосунок «Резерв+», за його інформацією, відображав статус «не на обліку».
Але приблизно через рік ситуація змінилася.
4 липня 2025 року, отримавши розширені відомості з реєстру, одесит виявив, що система містить запис про перебування на військовому обліку ще з 16 лютого 2009 року. Крім того, з’явилося повідомлення про розшук ТЦК, датоване 20 червня 2025 року.
Фактично виникла суперечність між документами, на які посилався чоловік, і відомостями електронного реєстру. Як саме сформувався цей розрив, публічно не встановлено.
11 лютого 2026 року: суд визнав дії ТЦК протиправними
Чоловік звернувся до Одеського окружного адміністративного суду, щоб оскаржити інформацію про порушення правил військового обліку та розшук.
11 лютого 2026 року суд ухвалив рішення на його користь. Згідно з оприлюдненими описами судових матеріалів, протиправними визнали внесення до реєстру відомостей про порушення правил військового обліку та розшук заявника.
Також суд визнав неправомірним направлення звернення до Національної поліції щодо його адміністративного затримання та доставлення до ТЦК.
Це принциповий момент. Ще до березневого інциденту чоловік мав судове рішення, яке ставило під сумнів законність підстав для його розшуку.
Однак залишається окреме питання: чи виконали це рішення, чи виправили інформацію в реєстрі та чи отримали відповідні посадові особи необхідні відомості. Публічно доступні матеріали не дозволяють остаточно реконструювати всі адміністративні дії між 11 лютого та 14 березня.
14 березня: затримання біля будинку та майже п’ять діб у ТЦК
За словами заявника, 14 березня 2026 року неподалік його житла в Київському районі Одеси до нього підійшли люди у військовій формі.
Чоловік стверджує, що показав військово-облікові документи та повідомив про судове рішення. Проте це не зупинило примусового доставлення.
За його версією, спочатку його привезли до приміщення на вулиці Леонтовича, де зачинили за ґратами. Згодом перевезли до іншого місця, пов’язаного з територіальним центром комплектування.
У своїй заяві одесит навів низку обставин, які потребують окремої перевірки:
- Особи, які здійснювали доставлення, за його словами, не використовували нагрудні відеокамери.
- Надані паперові документи про виключення з військового обліку нібито проігнорували.
- У нього, як стверджує чоловік, вилучили засоби зв’язку.
- Належні документи щодо затримання, за його словами, не оформили.
- Загальна тривалість утримання становила неповних п’ять діб.
Заявник повідомив, що звільнитися вдалося після неодноразових звернень адвоката та повторного надання документів про стан здоров’я.
Ці обставини викладені в матеріалах судового розгляду зі слів чоловіка. Суд у жовтні не встановлював, чи справді всі описані дії відбулися саме так. Для цього потрібне повноцінне розслідування, зокрема перевірка документів, службових записів і свідчень причетних осіб.
Чому історію називають незаконною мобілізацією
У заголовках багатьох публікацій з’явилося формулювання про незаконну мобілізацію незрячого одесита. Воно емоційно зрозуміле, але з юридичного погляду потребує уточнення.
Мобілізація та примусове доставлення до ТЦК — не тотожні дії.
Мобілізація передбачає визначену законом процедуру призову на військову службу. Натомість доставлення, перевірка документів та адміністративне затримання регулюються окремими правовими нормами.
У доступних матеріалах немає підтвердження, що одесита фактично зарахували до військової частини або що він набув статусу військовослужбовця внаслідок березневих подій.
Тому точніше говорити про скаргу на можливе незаконне затримання та утримання в ТЦК людини, яка мала документи про виключення з військового обліку.
Це уточнення не применшує серйозності звинувачень. Навпаки, воно дозволяє зосередитися на конкретному питанні: які правові підстави могли дозволяти утримувати людину протягом такого тривалого часу?
Скільки часу закон дозволяє тримати людину під час адміністративного затримання
За загальним правилом статті 263 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративне затримання може тривати не більш як три години. Закон передбачає спеціальні винятки для окремих категорій правопорушень, але вони не означають необмеженого права утримувати громадян у приміщеннях ТЦК.
Сам факт перевірки військово-облікових документів не створює автоматичної правової підстави для позбавлення свободи на кілька діб.
У випадку одесита ключовими питаннями для слідчих мають стати правова підстава доставлення, точний час обмеження свободи, особи, які ухвалювали відповідні рішення, та наявність належних процесуальних документів.
Якщо підтвердиться, що чоловік не міг добровільно залишити приміщення протягом майже п’яти діб без передбаченого законом рішення, виникне питання про правову кваліфікацію такого утримання.
Остаточний висновок щодо можливого кримінального правопорушення належить до компетенції слідства та суду. Самостійно оголошувати конкретних посадових осіб винними до завершення відповідних процедур було б неправильно.
Що говорить закон про мобілізацію людей з інвалідністю
Стаття 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачає, що особи, визнані в установленому порядку особами з інвалідністю, не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Окремо законодавство визначає порядок військового обліку та виключення з нього осіб, визнаних непридатними до військової служби.
При цьому відстрочка від мобілізації та виключення з військового обліку мають різну правову природу.
Відстрочка означає наявність встановленої законом підстави тимчасово або на відповідний період не підлягати призову. Виключення з обліку означає припинення перебування особи на відповідному військовому обліку з передбачених законом причин.
У справі одесита важливе саме друге питання. За інформацією із судових матеріалів, він посилався не лише на інвалідність, а й на попереднє виключення з військового обліку, підтверджене документами.
Якщо такі документи були чинними, посадові особи мали належним чином перевірити їхній зміст і правовий статус. Наявність суперечливого запису в електронній системі сама собою не вирішує питання законності обмеження свободи.
7 жовтня: чоловік звернувся до ДБР
Після березневих подій одесит продовжив домагатися правової оцінки дій посадових осіб.
7 жовтня 2026 року він направив заяву до територіального управління Державного бюро розслідувань. У зверненні повідомив про можливі кримінальні правопорушення, зокрема перевищення службових повноважень і невиконання судового рішення.
Але відомостей про реєстрацію заяви в Єдиному реєстрі досудових розслідувань чоловік не отримав.
Його адвокат звернувся до слідчого судді зі скаргою на бездіяльність уповноважених працівників ДБР.
Відповідно до статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, слідчий або прокурор повинен невідкладно, але не пізніше 24 годин після отримання заяви про можливе кримінальне правопорушення внести необхідні відомості до ЄРДР за наявності передбачених законом підстав.
Законна процедура передбачає перевірку обставин у межах кримінального провадження, а не підміну розслідування попереднім неформальним оцінюванням достовірності заявника.
19 жовтня: що насправді вирішив суд
Пересипський районний суд Одеси частково задовольнив скаргу адвоката.
Суд зобов’язав уповноважених працівників Другого слідчого відділу територіального управління ДБР внести відомості, викладені в заяві чоловіка, до ЄРДР. Після цього заявникові повинні надати витяг із реєстру у встановлений строк.
Водночас суд відмовився зобов’язувати слідчих кваліфікувати події за конкретними статтями Кримінального кодексу, на яких наполягав захист.
Також суд не став призначати окремі слідчі дії, включно з допитами посадовців ТЦК та витребуванням документів. Такі рішення належать до компетенції органу досудового розслідування після початку відповідного провадження.
Тобто суд зобов’язав забезпечити процесуальну реакцію на заяву, але не виніс вирок працівникам ТЦК.
Це принципова відмінність. Ухвала створює правові передумови для розслідування можливих порушень, проте не підтверджує автоматично всі звинувачення заявника.
Чому рішення суду не поставило крапку в цій історії
Фактично історія містить два окремі судові етапи.
Перший — адміністративний спір щодо військового обліку, розшуку та звернення ТЦК до поліції. За результатами цього провадження суд визнав відповідні дії протиправними.
Другий — скарга на бездіяльність ДБР після повідомлення про можливі кримінальні правопорушення під час березневого затримання.
Перше рішення не встановлює автоматично кримінальної відповідальності посадових осіб за подальші події. Друге не замінює досудового розслідування.
Саме тому юридична історія ще не завершена. Слідству потрібно з’ясувати, хто приймав рішення про доставлення чоловіка, чи існували для цього законні підстави, де саме він перебував і чи міг вільно залишити приміщення.
Не менш важливе питання — чи знали відповідальні особи про рішення суду від 11 лютого та які дії були вжиті для його виконання.
Експертний аналіз: де могла дати збій система
На підставі оприлюднених відомостей можна виділити кілька потенційних проблем. Їхнє існування в конкретному випадку має підтвердити перевірка, але сама послідовність подій уже дозволяє сформулювати важливі питання до організації військового обліку.
Перша проблема — суперечності між документами та електронним реєстром
Чоловік мав документи про виключення з військового обліку, але згодом побачив у системі інший статус.
Така суперечність може виникати через помилки перенесення даних, неповну синхронізацію реєстрів або неналежне виконання адміністративних процедур. Проте саме в цій справі конкретну причину не встановлено.
Небезпека полягає в тому, що помилковий запис може спричинити реальні дії щодо людини. Особливо якщо працівники орієнтуються передусім на електронне повідомлення, не перевіряючи чинні документи та рішення суду.
Електронний реєстр повинен допомагати виконувати закон. Він не може замінювати сам закон або скасовувати судове рішення лише тому, що в базі залишився старий запис.
Друга проблема — виконання судових рішень
Наявність рішення адміністративного суду на користь громадянина ще не гарантує, що всі відповідні державні системи негайно відобразять його наслідки.
Саме тут постає питання відповідальності за виконання судових актів, виправлення даних і повідомлення посадових осіб, які користуються реєстрами.
Якщо рішення суду набрало законної сили та підлягало виконанню, державні органи повинні діяти відповідно до його змісту. Водночас для оцінки можливого невиконання необхідно встановити правовий статус рішення на конкретну дату та дії відповідальних посадовців.
Третя проблема — контроль за примусовим доставленням
Мобілізаційні заходи передбачають перевірку документів і визначені законом процедури взаємодії ТЦК із поліцією. Але жодна адміністративна процедура не повинна перетворюватися на утримання людини без належної правової підстави.
Якщо заявлений період майже п’яти діб підтвердиться, ключове питання стосуватиметься не лише тривалості перебування у приміщенні. Потрібно з’ясувати, чи могла людина вільно піти, хто забороняв їй це зробити та якими документами оформлювали відповідні рішення.
Необхідно також перевірити твердження щодо вилучення телефону, відсутності відеофіксації та доступу до адвоката.
Четверта проблема — реагування правоохоронних органів
Окремий етап справи стосується ДБР. Судова ухвала від 19 жовтня свідчить, що чоловікові довелося домагатися реєстрації повідомлення про можливий злочин через суд.
Це не є доказом вини працівників ТЦК. Але показує, що процесуальний механізм розгляду заяви потребував судового втручання.
Для довіри до правоохоронної системи важливо, щоб повідомлення про можливі порушення посадових осіб перевіряли за прозорою та однаковою процедурою, незалежно від того, хто виступає заявником.
Чи є це поодиноким випадком
Історію одесита не можна використовувати як статистичний доказ того, що подібні порушення масово відбуваються в усіх ТЦК України. Для такого висновку потрібні репрезентативні дані, результати перевірок і судова практика.
Водночас аналогічні за характером скарги виникали і в інших регіонах.
24 вересня 2026 року Уповноважений Верховної Ради з прав людини Дмитро Лубінець повідомив про перевірку інформації щодо чоловіка, якого, за поширеними свідченнями, утримували майже сім діб у приміщенні ТЦК на Львівщині.
Омбудсман наголосив, що мобілізація надає державі законні повноваження, але не скасовує права людини на свободу та правовий захист.
Порівнювати два випадки як повністю однакові було б некоректно. Проте вони демонструють спільну правову проблему, яка потребує належного контролю: де закінчуються законні повноваження щодо перевірки документів і починається можливе незаконне обмеження свободи.
Що робити, якщо в реєстрі неправильний статус або людину доставили до ТЦК
Справа одесита показує практичну важливість збереження військово-облікових документів та своєчасної перевірки відомостей у реєстрі.
Якщо громадянин виявив суперечність між документами та інформацією в електронній системі, варто діяти послідовно:
- Зберегти копії військово-облікових документів, висновків ВЛК та інших рішень, які підтверджують правовий статус.
- Зафіксувати неправильні відомості в електронному реєстрі та звернутися щодо їх виправлення через передбачені офіційні механізми.
- Подавати письмові звернення так, щоб залишалося підтвердження дати та факту їх отримання.
- У разі примусового доставлення з’ясувати правову підставу, вимагати належного оформлення документів і можливості зв’язатися з адвокатом.
- Якщо є підстави вважати, що свободу обмежують незаконно, повідомити адвоката, поліцію та за необхідності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини.
- У випадку повідомлення про можливий злочин контролювати реєстрацію заяви в ЄРДР і за потреби оскаржувати бездіяльність відповідного органу в судовому порядку.
Ці дії не гарантують негайного розв’язання конфлікту, але допомагають сформувати документальну основу для подальшого юридичного захисту.
У ситуаціях, пов’язаних із затриманням або обмеженням свободи, особливо важлива індивідуальна допомога адвоката. Процесуальна стратегія залежить від фактичних обставин, правового статусу людини та документів, які вже існують.
Головне питання: хто відповідатиме, якщо порушення підтвердяться
Законність мобілізації не можна оцінювати виключно за кількістю людей, які пройшли через територіальні центри комплектування.
Не менш важливо, чи виконують посадові особи встановлені процедури, чи перевіряють документи та чи дотримуються права громадян на правову допомогу й оскарження рішень.
У цій історії слідчим належить перевірити кілька конкретних обставин: наявність правових підстав доставлення, тривалість фактичного обмеження свободи, оформлення процесуальних документів, доступ до зв’язку та обізнаність посадовців із попереднім судовим рішенням.
Якщо розслідування встановить протиправні дії, наступним питанням стане індивідуальна відповідальність конкретних осіб. Якщо ж частина тверджень заявника не підтвердиться, результати перевірки також мають бути належно обґрунтовані.
Обидва варіанти потребують доказів. Суспільний резонанс не замінює розслідування, але й формальна відмова перевіряти повідомлення про можливі порушення не може вважатися належною відповіддю.
Експертний висновок: проблема глибша за одну історію
Історія незрячого одесита має три різні рівні, які важливо не змішувати.
Перший — документально висвітлений адміністративний спір, у якому суд визнав протиправними дії ТЦК щодо військового обліку та розшуку. Другий — заявлене чоловіком майже п’ятидобове утримання, законність і обставини якого потребують кримінально-процесуальної перевірки. Третій — судове рішення, яким ДБР зобов’язали зареєструвати повідомлення про можливі правопорушення.
З аналітичного погляду найбільше занепокоєння викликає саме послідовність подій. Якщо людина вже домоглася судового захисту від неправомірних облікових дій, але згодом знову зіткнулася з примусовими заходами на підставі суперечливих даних, це ставить питання про ефективність виконання рішень судів і контролю за реєстрами.
Така система ризикує перетворити технічну або адміністративну помилку на проблему фізичної свободи громадянина. Причому наслідки помилки може бути значно складніше виправити, ніж сам запис у базі даних.
Мобілізація необхідна для оборони України в умовах війни. Але її правомірність визначається не лише державними потребами, а й дотриманням законних процедур. Одне не скасовує іншого.
Сильна правова система повинна одночасно забезпечувати виконання мобілізаційних завдань, захищати громадян від свавілля та встановлювати відповідальність у разі доведених порушень.
Поки що крапку в історії одесита ставити рано. Суд домігся процесуальної реакції на його заяву, але остаточні відповіді мають дати розслідування та подальші судові рішення, якщо справа дійде до розгляду по суті.
І саме тут проходить головна межа між державою, яка лише вимагає виконання закону, та державою, яка забезпечує його однакове застосування до всіх — громадян і посадових осіб.
Матеріал підготовлено станом на 29 жовтня 2026 року.
Джерела та правова основа
- Єдиний державний реєстр судових рішень — ухвала Пересипського районного суду Одеси від 19 жовтня 2026 року.
- УНІАН — обставини справи та зміст судової ухвали, 28 жовтня 2026 року.
- Фокус — хронологія справи, 28 жовтня 2026 року.
- Кодекс України про адміністративні правопорушення — стаття 263.
- Кримінальний процесуальний кодекс України — стаття 214.
- Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» — стаття 23.
- Офіс омбудсмана — повідомлення про можливе тривале утримання чоловіка в ТЦК на Львівщині, 24 вересня 2026 року.
